СПІВБЕ́СІ́ДНИК, а, ч. Той, хто бесідує, розмовляє з ким-небудь. Він охоче відповідав Діброві, радіючи, що знайшов собі балакучого співбесідника (Кучер, Пов. і опов., 1949, 61); Співбесідники не помітили, що до їхньої розмови, стоячи зблизька, прислухається чоловік (Бурл., О. Вересай, 1959, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 516.