СПІВА́ТИСЯ, а́ється, недок.
1. Виконуватися, відтворюватися голосом (про пісню, мотив і т. ін.). Цілу дорогу то сопілка його грала, то пісня ніби сама співалась (Н.-Лев., II, 1956, 311); Пісня була гучна, співалася легко (Панч, Гомон. Україна, 1954, 392); — Візьми цю ноту.. Йому зробилося смішно, і він пхикнув. Як же її взяти, коли вона тільки співається, а взагалі її ж нема? (Смолич, II, 1958, 17); // безос. Пішли спогади, розповіді. За всесильним законом життя й моці народного духу говорилося й співалося про веселе й радісне (Довж., І, 1958, 337); В обох містах, угорському і австрійському, грали циганські оркестри, сяяли вікна кафе і ресторанів, там співалося і пилося (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 300); // перен. Відтворюватися в пам’яті, уяві, сприймаючись внутрішнім слухом (про пісню, мотив і т. ін.). Дорогою все йому співалась у голові пісня, що колись Юрко співав (П. Куліш, Вибр., 1969, 303); Стукають колеса, рівномірно, нудно, а в Матвієвому серці співанка співається. Ой, така люба. Ой, така мила (Ірчан, II, 1958, 250).
У пі́сні (пісня́х) співа́ється (співа́лося), безос. — є (було) змістом пісні (пісень). Здавалось йому, ніби він.. тільки тепер добре її вгледів, бо справді була вона така, як у пісні співалось (П. Куліш, Вибр., 1969, 291).
2. безос. Мати бажання, настрій, можливість співати; бути спроможним співати. Ти кажеш: заспівай!.. Колись мені співалось І дужий був мій спів (Гр., І, 1963, 85); [Домаха:] Бодай вже тобі, Василю, так легко співалося, як мені дихається! (Кроп., II, 1958, 119); Лукії сьогодні чогось не співається (Гончар, Тронка, 1963, 157); Не співалося тієї весни Настуні веснянок. Та, врешті, не одна вона їх не співала, ніхто не співав (Збан., Сеспель, 1961, 369).
3. Пас. до співа́ти 2, 6. Думи співалися під акомпанемент кобзи (бандури) (Іст. УРСР, І, 1953, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 515.