СПУ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спусти́ти. Скарб лежав без руху сотні літ, спущений у глибину боліт (Криж., Під зорями.., 1950, 41); Вона.. має покривало низько спущене на очі так, що обличчя її сливе не видко (Л. Укр., II, 1951, 267); Штори були спущені (Довж., І, 1958, 165); Видно між вербами шкільний причал, човен, ще не спущений, лежить на згірку догори дном (Гончар, Бригантина, 1973, 67); — Вже не вперше нам, — голубкою вуркотіла Груня. — Бувало вже так: і ліс довкола, і ліміти спущені, а грубки розтопити нічим (Баш, На.. дорозі, 1967, 41); // у знач. прикм. Довгу хвилину було чути лише хлипання нещасної матері. Вкінці підняла спущену голову й узяла назад до рук.. роботу (Кобр., Вибр., 1954, 10); Помогла [Юзя] бабуні набрати на дротики спущені вічка в панчішці (Л. Укр., III, 1952, 659); // спу́щено, безос. присудк. сл. Бриг спущено на воду (Ю. Янов., II, 1958, 148).

◊ Мов (немо́в, як і т. ін.) пес (звір), спу́щений з при́в’язі (з ланцюга́, з припо́ну); Мов (немо́в, як і т. ін.) соба́ка, спу́щений (спу́щена) з при́в’язі (з ланцюга́, з припо́ну) — дуже швидко, нестримно (бігти, рухатися і т. ін.). Поліцаї бігли, як панські пси, спущені з прив’язі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 56); Немов собака, спущена з припону, Наскочила на землю пітьма чорна (Фр., X, 1954, 373); Мов (немо́в, як і т. ін.) спу́щений на дно — дуже пригнічений. Вийшовши з тюрми зимою, я почув себе мов спущеним на дно (Фр., XVI, 1955, 368).

2. у знач. прикм. З якого вийшло повітря (про надувний предмет). Оглядаючи спущений скат, шофер скрушно почухував лоба (Гончар, Новели, 1954, 143); Слід пам’ятати, що рух автомобіля на спущеній шині навіть на невелику відстань може призвести до цілковитого руйнування покришки і камери (Хлібороб Укр., 7, 1964, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 617.