СПУ́ШУВАННЯ, я, с. Дія за знач. спу́шувати. — Додому збираєшся, Дмитре?.. — Ні, до напарника поспішаю. Він сьогодні закінчує спушування міжрядь (Рад. Укр., 20.VІ 1961, 2); Після сівби йде догляд за рослинами — боротьба зі шкідниками та бур’янами, спушування та підгортання (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 617.