СПУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спуши́ти; // у знач. прикм. Дрібний дощ сіється над спушеними полями (Скл., Святослав, 1959, 502); Віяв свіжий вітер, підсушуючи м’яку спушену ріллю (Оров., Зел. повінь, 1961, 11).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 617.