СПУСТО́ШЛИВИЙ, а, е. Який спричиняє спустошення, призводить до нього; руйнівний. Відіграючи велику роль у міжнародному житті, давньоруська держава врятувала Західну Європу від спустошливої навали тюркських орд, які вторглись зі сходу і були розгромлені на території Русі (Ком. Укр., 5, 1967, 62); Зашумлять тисячокілометровими смугами молоді ліси і стануть на дорозі спустошливим вітрам (Рад. Укр., 3.ІІІ 1949, 1); * Образно. — Цікаво, чи будуть ревнувати при комунізмі? — якось думала Зоя.. — Чи припиняться коли-небудь оці спустошливі усобиці людських почуттів? (Гончар, Дорога.., 1953, 11); // Який свідчить про спустошення, є наслідком спустошення. Війна лишила свої спустошливі сліди і в Озерному. Багате господарство було зруйноване (Оров., Зел, повінь, 1961, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 616.