СПУСТ, ч.

1. род. у, заст. Міра ємності: три відра (горілки). Вродилось.. пиво чорнеє з лимоном, Сивушки же трохи не з спуст (Котл., І, 1952, 170).

2. род. а, розм. Те саме, що струг.

3. род. у, заст. Пристрій для відведення води. Се був спуст стародавнього великого ставу (Фр., III, 1950, 250); Нижче од спусту між камінням в білому шумі та в бризках купаються циганчата (Н.-Лев., VII, 1966, 289); // Заставка (у млині).

◊ На всі спу́сти й за́ставки див. за́ставка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 615.

Спуст, ту, м.

1) Мѣра: три ведра водки. Котл. Ен. IV. 24. Тепер пішов до оренди да взяв спуст горілки; покрепивсь по гірких трудах, не забув і жінки. ЗОЮР. II. 89.

2) Большой рубанокъ, стругъ. НВолын., Екатер. у. Вх. Зн. 66.

3) = Кощок. Шух. І. 229.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 192.