СПУ́ДЖУВАТИСЯ, ується, недок., СПУ́ДИТИСЯ, иться, док., діал. Лякатися. Спудився цирульничина [цирульник], Кинув.. палку й торбу, Сам же — подавай бог ноги! (Фр., XII, 1953, 172); Аничка спудилася: — Я, паноченьку, більше не… те, я… (Март., Тв., 1954, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 611.

Спуджуватися, джуюся, єшся, сов. в. спудитися, джуся, дишся, гл. Пугаться, испугаться. Полт. г. Слов. Д. Эварн. См. Опудитися. Пуджлива і уперта коза від того часу, як ся чорта спудила. Гн. І. 27.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 191.