СПРЯГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СПРЯГТИ́СЯ, спряжу́ся, спряже́шся; мин. ч. спрі́гся, спрягла́ся, ло́ся; док.
1. Запрягати свого коня чи вола і т. ін. в один запряг з чужими. Так як на одному коні далеко не заїдеш і багато ваги не завезеш, то вони спрягались кіньми під одну хуру і ділились заробітками пополовині (Н.-Лев., II, 1956, 366); Сусіди змовлялися назавтра йти в поле, більшість повинні були спрягатися, бо мало лишилося коней у селі (Збан., Сеспель, 1961, 372); [Федір:] Спрягся я, знаєш, з Микитою, і виїхали ми ото орать (К.-Карий, І, 1960, 179).
2. перен., розм. Об’єднуватися з кимсь для спільних дій. Коло школи охочі баби, які за старістю в степ не йшли, спрягшися з учительками, чепурили школу (Ю. Янов., Мир, 1956, 33); Малецька ціле півріччя, гасаючи по району, збирала факти в свої записні книжки, щоб потім вийти з ними на районну вчительську конференцію.. Останнім часом Малецька спряглася з інспектором райвно Горобцем. Ходили чутки, ніби ця супряга була невипадковою (Збан., Малин. дзвін, 1958, 131).
3. спец. З’єднуватися, сполучатися способом спряження (у 2 знач.). Тіло греблі повинно надійно спрягатися з основою і берегами (Довідник сіль. будівельника, 1956, 29).
4. тільки недок. Пас. до спряга́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 608.