СПРОТИ́ВІТИ, ію, ієш, док. Стати противним, осоружним; остогидіти. Митрополитові все те спротивіло: він позіхнув і почав жартувати (Н.-Лев., І, 1956, 364); Як не грала [Настя] очима, а він оминав її хату. Мабуть, вельми спротивіла йому ще дівкою, як ганялася за ним (Мушк., Серце.., 1962, 251); — І з лиця злиняла, еге ж? Знаю — злиняла, ..не хочеться на себе і в дзеркало глянути. Спротивіло, остогидло все! (Гончар, II, 1959, 258); Ніхто навіть виду не подав, що бачить, як Павло боїться моря, як воно йому спротивіло (Кучер, Голод, 1961, 428).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 607.