СПРОТИ́ВИТИ, влю, виш; мн. спроти́влять; док., перех., рідко.
1. Зробити противним, осоружним кого-, що-небудь. [Неофіт-раб:] І я не раз у жінки бачив сльози в такі хвилини.. Діду, я не міг, не міг не бить її за тії сльози, хоч знав, що тим спротивлю їй ще гірше огидну нашу хату… (Л. Укр., II, 1951, 227).
2. Викликати вороже ставлення до когось.
Спроти́вити собі́, заст. — настроїти проти себе кого-небудь. Усіх собі спротивив.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 607.