Про УКРЛІТ.ORG

спроста

СПРО́СТА, присл., розм.

1. Без причини, без підстав. Члени військової ради знали, що майор з шифрувального відділу спроста не заходив на засідання (Кучер, Чорноморці, 1948, 92); // Марно, даремно. Виявляється, що й на риббазі дядя Жора служить не так собі спроста (Збан., Мор. чайка, 1959, 49); — А потім батько наказали, щоб я нікому й словом не промовилась: що ви заходили до нас. То хіба це спроста? (Стельмах, II, 1962, 78).

2. З наївності, недосвідченості. — Не думала брати сьогодні слова,схвильовано почала Вутанька. — І не брала б, якби не оцей, що зараз тут виступав. Боялася, що заб’є він вам памороки, спроста й не розгадаєте його… (Гончар, II, 1959, 190); Присутні засміялися, відзначивши, що «баритон» мав свою думку і не так спроста погодиться абикуди їхати (Ле, Право.., 1957, 53).

3. Без зусиль, просто. — Виберу пору, коли старий роздобриться, і скажу йому про нашу любов. Чув, що про тебе говорив… — Хто його знає. Старого твого не розкусиш спроста (Стельмах, II, 1962, 371); — Ти думаєш, на кордоні, як у Троянівці,виліз на клуню,і все видно? Там усе засекречено, спроста не побачиш (Тют., Вир, 1964, 303); // Те саме, що за́просто. Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан,.. Та ще в селі своїм дівчаток Перебирає. Та спроста Таки своїх байстрят з десяток У год подержить до христа (Шевч., II, 1953, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 606.

вгору