СПРОСО́НКУ, присл. Те саме, що спросо́ння. В хаті спали.. і хрипіли, сопіли та говорили спросонку (Стеф., Вибр.. 1949, 192); Доротті вже спала, нервово скидаючись спросонку (Ле, В снопі.., 1960, 220); Прив’язаний біля яблуні пес загарчав спросонку (Тют., Вир, 1964, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 606.

Спросонку, спросо́ння, нар. Сквозь сонъ. Спросоння він так голосно закричав, що побудив слуг. Левиц. Пов. 78.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 191.