СПРОКВО́ЛА, присл. Не поспішаючи, не кваплячись; повагом. Спроквола переступивши поріг, швидко зачинив [хлопець] двері і побіг геть (Багмут, Опов., 1959, 17); Спроквола у грот зайшов поранений боєць й на камінь сів (Гонч., Вибр., 1959, 387); Спроквола дістав [майстер] сірники, розім’яв погаслу цигарку і припалив знову (Мушк., Серце.., 1962, 277); // Протяжно, повільно і т. ін. Говорив [Орлюк] спроквола, з паузами, вдивляючись праворуч і ліворуч в нічні пожежі (Довж., І, 1958, 283); — А-а-а! — спроквола протяг Віктор, забувши про свою образу (Збан., Таємниця.., 1971, 245); Андрій вимовляв слова спроквола, нечітко, і Катя розуміла, що він дуже стомлений (Гур., Життя.., 1954, 154); // Не швидко, повільно. Спроквола чахкають на насипі, вичахають після денної спеки бронепоїзди (Гончар, II, 1959, 113); Двері спроквола відчинились, і на порозі стала господиня (Добр., Тече річка.., 1961, 260); Спроквола гойдається пальмове верховіття — східний пасат приносить прохолоду (Знання.., 2, 1966, 18); // Поступово, з часом, не відразу. Теофіл Безбородько спроквола став набирати віри, що щаслива зірка не покинула його назавжди і хоч відпливла тимчасово вбік, та й далі світить йому хай і тьмяно (Вільде, III, 1968, 40); Небо знов прочистилось,.. зазирало сонце на траву, що піднімала спроквола свої вершки вгору (Март., Тв., 1954, 305); Ми на дорозі з ним зустрілись І спроквола розговорились (Рильський, Сад.., 1955, 87); Веселе літо відцвіта, пора його пройшла. Хороша осінь золота надходить спроквола (Забіла. У.. світ, 1960, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 604.