СПРИЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і СПРИЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех.

1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. — Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени. Вже не цікавить казка про козу, А хочеться довідатися їм, Що спричиняє вітер і грозу, Чому буває в піднебессі грім (Підс., Поеми, 1954, 5); Харчова олія має бути приємна на запах і смак та не спричинювати хворобливих явищ в організмі (Ол. та ефір. культ., 1956, 5); Великі спустошення спричинили морози в садовому господарстві середньої Росії (Довж., І, 1958, 473); Головна подія, яка й спричинила всі дальші ексцеси — неждане і недозволене поєднання Данила з Тосею, — не те, щоб була забута, але ж відступила трохи на якийсь час (Смолич, Мир.., 1958, 16); Кров людини з цієї групи [«універсальних донорів»] може бути перелита представнику будь-якої групи без риску спричинити тяжкі ускладнення (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 279); // Сприяти чому-небудь. Макар заступництво матері сприймав як свідоцтво його непогрішності і правоти. І виходило так, що материнська любов, подібно до сильнодіючих ліків, вжитих у великій кількості, поглиблювала хворобу там, де мала спричинити одужання (Добр., Тече річка.., 1961, 58); // Завдавати чого-небудь, заподіювати щось. Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Тют., Вир, 1964, 381); Народна душа плакала над своїм тяжким горем, плакала на наклепників, що жили його [народу] потом і кров’ю й завдавали йому стільки муки й наруги, спричинили стільки нещастя (Кобр., Вибр., 1954, 188).

2. Бути наслідком чого-небудь. Брак життєвого досвіду спричиняє в молодих прозаїків блідість у відтворенні життя (Літ. Укр., 17.IX 1968, 3); Зміну звичаїв спричинило те, що Вороничі [село] були положені поблизу міста (Март., Тв., 1954, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 600.