СПРИЙМА́ТИСЯ, а́ється, недок., СПРИЙНЯ́ТИСЯ, спри́йметься, док.

1. Вважатися чим-небудь. Коли Михайло Семенко збирався спалити «Кобзар» Тараса Шевченка і назвав «Кобзарем» свою книжку поезій, то це сприймалося як блюзнірство. Це й було блюзнірством (Рильський, IX, 1962, 173); Він [вчитель] був трохи суворий, але такий безсторонній, що слово, сказане ним, не викликало ні в кого сумнівів, сприймалося в селі як незаперечна істина (Багмут, Опов., 1959, 25).

2. Набувати сенсу; осмислюватися, усвідомлюватися. Безладний клекіт голосів у вагоні від утоми вже навіть не сприймався, як гомін, а ніби шум далекої порожистої ріки (Головко, II, 1957, 433); В народі слово комуніст сприймалось і сприймається як символ мужності, справедливості і моральної чистоти (Рад. Укр., 17.VI 1961, 2).

3. тільки недок. Пас. до сприйма́ти. Бойові порядки військ.. зараз сприймалися Хомою як одне нерозривне ціле (Гончар, III, 1959, 413); Оповідання — найбільш зручна форма для піднесено-емоційного ліричного відображення дійсності, що сприймається читачем у порівняно невеликий проміжок часу (Рад. літ-во, 7, 1968, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 598.