Про УКРЛІТ.ORG

спрацьований

СПРАЦЬО́ВАНИЙ, а, е.

1. Який спрацювався. Вони [діти] — це її геть спрацьоване серце, що перемучилось їхніми вітрянками та коклюшами, переболіло за їхні двійки й закохання (Мур., Свіже повітря.., 1962, 62).

2. Дуже ослаблений, знесилений тривалою або тяжкою працею. От стоїть перед машиною маленька, спрацьована жінка, і важкі сухі руки її безвільно опущені до землі (Собко, Нам спокій.., 1959, 76); Бачив [Дмитро] матір свою. Спрацьовану, з потрісканими од негоди і праці руками, що стільки переробила роботи на своєму віку (Стельмах, II, 1962, 381); Колись вони [рибаки] на тихім узбережжі, Засмучені, спрацьовані, худі, У човнах засипали (Павл., Пальм. віть, 1962, 10); // Перейнятий утомою (про руки, ноги і т. ін.). Вона стиснула кулаки й підняла вгору руки — ці рідні, сухі, спрацьовані руки матері, які так хочеться цілувати і плакати над ними від ніжності (Донч., VI, 1957, 480); Виходили [люди] на шлях, спрацьованими, натрудженими руками обнімали воїнів-визволителів (Цюпа, Назустріч.., 1958, 121).

3. спец. Який став непридатним внаслідок тривалого користування. Довелося замінити спрацьоване долото на алмазне (Цюпа, Краяни, 1971, 154); До болю Розенберг любив свій завод. Зовсім же не старі ще ці корпуси, не спрацьована апаратура (Шовк., Інженери, 1956, 76); Спрацьовані зуб’я граблів відтягують або заміняють новими (Механ. і електриф.., 1953, 153).

4. спец. Який після використання, застосування втратив потрібні якості, властивості і став непридатним; відпрацьований. Викидаючи в небо пухнасті фонтанчики спрацьованої пари, до депо повільно підійшов потужний паровоз (Веч. Київ, 25.I 1963, 2).

Спрацьо́ваний газ — газ, що виділяється при згорянні пального (в машині, апараті і т. ін.). Від 50 до 90 відсотків шкідливих речовин у повітрі утворюють спрацьовані автомобільні гази (Знання.., 11, 1971, 12).

СПРАЦЬО́ВАНИЙ2, а, е. Який спрацювався з ким-небудь, досяг повного порозуміння, узгодженості в роботі з кимсь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 596.

вгору