СПРА́ЖЕНИЙ, а, е, розм., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до спра́жити; // у знач. прикм. Я теж хотів би хлинуть зливою, Щоб землю спражену змочить, Стоять веселкою над нивою, Щоб вік співать і вік любить (Шпорта, Вибр., 1958, 91); // спра́жено, безос. присудк. сл. В вапнярках шипіло та булькотіло вапно, немов лютилось, що його наперед спражено в огні, а тепер назад вкинено в воду (Фр., V, 1951, 258).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 596.