СПРА́ГНЕНИЙ, а, е, рідко. Спраглий. Спрагнений, з почорнілими, потрісканими губами, бачив [Бронко] склянку джерельної води перед собою, і не вільно йому було хоч би пригубитись до неї (Вільде, III, 1968, 173); Дні — як жар… Спрагненій землі відчиняються раю ворота (У. Кравч., Вибр., 1958, 290); Мої очі, спрагнені світла, не могли відірватися від його [місяця] млявого, але спокійного блиску (Фр., II, 1950, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 595.