СПРА́ГЛИЙ, а, е.

1. Який дуже хоче пити, відчуває спрагу. Коли останні надії вже покинули товаришів, вони почули звук далекого пострілу. Мабуть, не дає стільки радості крик «вода!» змореним, спраглим мандрівникам у жаркій пустині, скільки приніс її цей далекий звук комсомольцям (Донч., II, 1956, 56); Ми зрозуміли: про свої поля Ті люди спраглі говорили (Рильський, II, 1960, 293); До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втолить водопоєм (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 177); // у знач. ім. спра́глий, лого, ч. Той, хто дуже хоче пити, відчуває спрагу. З вулиці не своїм голосом кликано спраглих по лимонад (Коцюб., II, 1955, 125); Я лиш тому співаю про кохану, Що так мені потрібно ніжних рук, Як спраглому води… (Павл., Бистрина, 1959, 221); // Пересохлий від спраги (про язик, губи і т. ін.). Він устами спраглими приник До джерела (Рильський, III, 1961, 220); На ранок стало краще. Спраглий язик промивала Ганна Федорівна борною, радіючи, що тяжка хвороба переборена і чоловік тепер житиме (Шиян, Баланда, 1957, 72); Вона шепотіла щось спраглими губами (Ле, Ю. Кудря, 1956, 229).

2. перен. Який не має достатньої кількості води, вологи. Гримить!..Жде спрагла земля плодотворної зливи (Фр., X, 1954, 10); Шумить вода по листі, по гіллі І спраглу землю напуває щиро (Рильський, III, 1961, 153); По спраглих від зимового бездощів’я полях потечуть води каналів; урожаї всюди потрояться і почетверяться (Минко, Намасте.., 1957, 22); Держава направила у наші спраглі степи дніпровську воду (Рад. Укр., 7.I 1971, 1).

3. перен. Який виражає пристрасть, сильне почуття; гарячий. Тільки надія є, спрагла, як ця земля, Благословенна, як хліб, зважена, як метал (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 46); Плачучи, засміялась Вутанька і ще міцніш пригорнула сина до себе, осипаючи його спраглими.. поцілунками (Гончар, II, 1959, 198).

4. перен. Який жадає чого-небудь, жадібний до чогось, на щось. Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи то лише зо мною, спраглим усього рідного, тепер далекого від мене (Коцюб., І, 1955, 178); Смішно. Дивно. Я пишу своїй доньці… Мені кажуть, що я ніколи не був жонатий і не мав дітей, а мої мрії — це є просто химери мого спраглого на батьківське щастя мозку (Досв., Вибр., 1959, 13); Величезні башти, фантастичні дерева, блакитні ставки встають, виростають перед спраглим зором мандрівника (Коп., Вибр., 1948, 25).

5. перен. Який прагне чого-небудь. З дитинства спраглий до знань, до подорожей, Пржевальський задається метою стати природодослідником (Знання.., 5, 1971, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 595.