СПРАВУВА́ТИ¹, у́ю, у́єш, недок., перех., заст., рідко. Виконувати, вести які-небудь справи. Я діло за його справував і клопотавсь (Сл. Гр.).

СПРАВУВА́ТИ², у́ю, у́єш, док., перех., заст. Направити, спрямувати. Загад діло справує (Номис, 1864, № 1082); За мить я був біля Карпа, і ми мовчки справували свої каючки туди, звідки був поклик (Досв., Вибр., 1959,409).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 595.

Справувати, вую, єш, гл. Отправлять, исправлять, исполнять (должность), вести (дѣла). Я діло за його справував і клопотавсь. Зміев. у. Загад діло справує. Ном. № 1082.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 189.