СПРА́ВНИЧИЙ, а, е, дорев., рідко. Прикм. до спра́вник. Думає собі [Ївга], що Левка, по приказу справничому, як випустили, то, може, побіг до річки викупатись (Кв.-Осн., II, 1956, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 594.