СПРАВДЕ́ШНІЙ, я, є, розм. Те саме, що спра́вжній. Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумать, що надворі не бабине літо, а справдешнє літо (Н.-Лев., II, 1956, 183); — Ну ж, Меласю! Дівчина, так дівчина..! — каже дід, всміхаючись та глядячи у сяюче личенько перемучене. Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Вовчок, І, 1955, 344); Давид Маркович Розенберг і Гриць Частій не помітили, як помалу перетворилися на справдешніх друзів (Шовк., Інженери, 1948, 317).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 589.