СПОЧИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до спочи́ти 1. Послужливо відкрив [Шаула] ворота, доки сотник сів на спочилого коня (Ле, Наливайко, 1957, 113); До тебе муж твій пишний доторкнеться, Зо сну розбудить, — і спочилі руки Йому простягнеш для обіймів ти (Рильський, II, 1960, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 584.