Про УКРЛІТ.ORG

спотикач

СПОТИ́КАЧ, у, ч.

1. Горілка або спирт, настояний на мускатному горісі і прянощах. [Михайло:] Оставалась пляшка спотикачу. Піди ж [Тетяно], принеси (Котл., II, 1953, 68); — Я його, знаєте, запросив кілька разів до себе,.. почастував наливкою та добрим спотикачем (Н.-Лев., IV, 1956, 113).

2. Місце, де спотикаються. В Городищі спотикачі, Тини й перелази (Гл., Вибр., 1957, 242).

Лови́ти споти́качів — часто спотикатися. Іде було [отець Василь] вулицею, спотикачів ловить і розмовляє сам із собою (Хотк., І, 1966, 74).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 582.

спотика́ч = спотика́йло

1) старовинний алкогольний напій — горілка або спирт, настояний на мускатному горісі й прянощах. Оставалась пляшка спотикачу (І. Котляревський);

2) жартівлива назва розладу шлунка; кажуть: «Щоб тебе спотикач напав!».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 576.

вгору