СПОТИКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. спотика́тися. Не дрібні спотикання й вагання — Велетенські Франкові діла На дорогу в незгасне світання Волелюбна вітчизна взяла (Рильський, III, 1961, 224).

◊ Ка́мінь спотика́ння див. ка́мінь.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 581.

спотика́ння — зловісна прикмета, властива не лише українському народові; особливо таїть небезпеку спотикання на ліву ногу; вважалося, якщо спотикнешся, виходячи з хати, то без біди не вернешся; у народних піснях часто йдеться про спотикання коня під вершником, що віщує якесь лихо: «Ой, радий би я, матусенько, скоріше вернуться, да вже щось мій вороненький в воротях спіткнувся».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 575-576.