СПО́ТАЙНА, СПО́ТАЙНЯ, СПО́ТАННЯ, присл., розм.

1. Крадькома, потай, щоб інші не бачили, не чули, не знали; нишком. Вона вже щось різала, міряла, тулила клейстером докупи, але робила все те не на столі, а спотайна, у себе на колінах (Л. Янов., І, 1959, 330); — І спотайня слизьке шипіло зло: Коли б я був один, — лише б для мене ниви Гойдали колосом! (Рильський, Поеми, 1957, 27); [Кирпа:] Музиченко лавку завів. [Меланія Григорівна:] Що ти кажеш, коли ж це він поспів? [Кирпа:] Поспів. Оборудовав [оборудував] все спотання (Кроп., IV, 1959, 208).

2. Несподівано, раптом. Єремія зітхнув важко, спотання схопився з подушки і сів на ліжку (Н.-Лев., VII, 1966, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 580.