СПОСТИ́ТИ, спо́щу́, спо́сти́ш, док., розм. Дотриматися посту, не поїсти скоромного певний час. Цілий день не їли й не пили, наче зареклися спостити той день святий і світлий (Барв., Опов.., 1902, 96); — Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді (Н.-Лев., II, 1956, 265).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 580.

Спостити, щу, стиш, гл. Пропостить. Пятницю спостила. Чуб. V. 524. Треба понеділкувати, спостити три понеділки. Мнж. 161.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 186.