СПО́РСКУВАТИ1, ую, уєш і СПОРСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОРСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Не втримавшись на чому-небудь, падати, зісковзувати, скочуватися. Снопи значно поважчали й іноді стали спорсати з вил (Л. Янов., І, 1959, 101); Возив мій Гаврилко Ільковою конячкою спирт з винниці, та якось не догледів, бочка спорснула, упала та й потекла (Л. Янов., І, 1959, 385); Він уже добрався до червоного буя, схопився знизу, але рука спорснула, і хлоп’як сьорбнув води (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 11).
СПО́РСКУВАТИ2, ую, уєш, недок., СПОРСНУ́ТИ, ну́, не́ш і діал. СПО́РСЬКАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. Покриваючи бризками, злегка змочувати; збризкувати. [Дід Яків (п’є з кварти воду і спорскує ротом на підлогу):] Оце підмету чисто, бо ввечері будуть тут збори колгоспні (Козл., Щури.., 1956, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 576.