СПОРО́ТИ¹ див. спо́рювати.

СПОРО́ТИ², спорю́, спо́реш, док., перех. і без додатка, розм. Покарати, сильно побивши кого-небудь різками, батогом, канчуком, нагаєм і т. ін.; випороти. Бодай кат споров! (Номис, 1864, № 3686); Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку, А що за те Рябку? ..іще спороли батогами (Г.-Арт., Байки.., 1958, 55); І роблять [хлопи] панщину, терплять, І кожне пильне, кожне скоре (Як ні — нагайка плечі споре!) (Фр., X, 1954, 273).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 576.

Спороти, рю́, реш, гл.

1) Вспороть, изрыть. Споров (могилу) плуг тяженький. Рудан. І. 26.

2) Высѣчь. Бодай кат споров. Ном. № 3686.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 185.