СПОРОЖНІ́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до спорожні́ти.

2. у знач. прикм. Нічим не заповнений; пустий, порожній. Перед опухлими очима старої поставали то гарячі тільця дітей, то її спорожніла, чорна від часу діжа (Стельмах, Хліб.., 1959, 219); Головуючий енергійно постукав у спорожнілу карафку, зажадав спокою (Ле, В снопі.., 1960, 21); Над спорожнілою мискою востаннє перехиляється відерний горщик (Мик., II, 1957, 80); // Ніким не зайнятий, не заповнений; у якому нікого немає; вільний. Останній спорожнілий трамвай пішов у депо (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 26); Комунгосп почав ремонтувати спорожнілі будинки (Кир., Вибр., 1960, 86); Поїзд уже віддалявся, а вони все ще стояли на спорожнілій платформі (Панч, На калин. мості, 1965, 303).

3. у знач. прикм., перен. Духовно спустошений, без інтересу. Він усе ще стояв на порозі, неначе не наважуючись переступити його і ввійти в свою.. квартиру — в своє спорожніле життя (Смолич, VI, 1959, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 575.