СПО́РИЙ, а, е.
1. Який іде, здійснюється успішно і швидко (про роботу, діяльність). Де руки і охота, там спора робота (Укр.. присл.., 1963, 273); Йде робота радісна і спора, веселіша за найкращу гру (Забіла, Промені, 1951, 87).
2. рідко. Досить великий за розміром, об’ємом. Раз їхав мужик дорогою, а жінка йшла до міста і несла на плечах спорий тлумак (Україна.., І, 1960, 282); Із глибини своєї скрині вона видобула спорий рукавець зі срібними талярами (Фр., VIII, 1952, 61); Спора частина Всесвіту перебуває в плазменому [плазмовому] стані (Наука.., 8, 1971, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 573.