СПОПЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Перетворитися у попіл, згоріти вщент. Мовчки підняв батько сина і поніс до воза. Ручка в його звисла, а в їй картузик недогорілий… одежа спопеліла, опадає… (Гр., І, 1963, 449); Надворі весна, а листя давно облетіло, спопеліли всі квіти й трава. Дерева повивертало [снарядами] з корінням (Кучер, Голод, 1961, 26).
◊ Спопелі́ти від со́рому — дуже засоромитися. — Я думала, спопелію від сорому, коли мені сказали (Вільде, Сестри.., 1958, 303).
2. перен. Живучи в тяжких умовах, борючись з чим-небудь, стратити сили, стати душевно спустошеним; // У боротьбі з чимось, у переживаннях розтратитися, витратитися.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 572.