СПОПЕЛЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до спопеля́ти. Відомо, що енергія сонця може бути спопеляючою. Але вона може перетворюватись у троянду, в яблуневе цвітіння! (Рад. літ-во, 1, 1969, 10); На початку війни було написане й гнівне, спопеляюче послання Тичини «Тебе ми знищим — чорт з тобою!» (Рад. літ-во, 3, 1968, 77); Своїм спопеляючим словом Горький викривав капіталізм як систему грабежу і насильства, загарбницьких воєн (Рад. Укр., 17.VI 1951, 3).

Спопеля́юча нена́висть; Спопеля́ючий гнів — ненависть, гнів, що найсильніше виявляється. Галанова гаряча кров зігріла серця мільйонів ще більшою любов’ю до Батьківщини і нищівною, спопеляючою ненавистю до ворогів (Ком. Укр., 8, 1962, 51); Який на обличчі в нього був розпач і гнів, пекучий, спопеляючий! (Донч., III, 1956, 436); Спопеля́ючий по́гляд — погляд, що виражає ненависть, презирство, гнів. — Так, — відповіла я, зухвало витримуючи її спопеляючий погляд. — Я хочу їсти (Вільде, Сестри.., 1958, 542).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 573.