СПОЛО́ХАНО. Присл. до споло́ханий 2. — Каменотеси!! — сполохано, як на пожежу, крикнув Кушнір і метнувся з сіней (Вас., І, 1959, 237); За віконцем, на подвір’ї, сполохано кричать кури (Коз., Сальвія, 1959, 28); Його погляд сполохано пробіг повз Олену, щось зблиснуло в очах і одразу ж погасло (Мушк., Серце.., 1962, 286); Любчик сполохано озирнувся, мов загнаний у пастку звір (Хижняк, Невгамовна, 1961, 151); * Образно. Сполохано метнулось і зашелестіло жито (Донч., VI, 1957, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 567.