СПО́ЛОМ, присл., заст. Разом, спільно. Його жінка мене викохала сполом з своєю дочкою; в їх хаті я й зросла (Вовчок, І, 1955, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 566.

Сполом нар. — з. Вмѣстѣ съ. Його жінка мене викохала сполом з своєю дочкою. МВ. II. 75.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 183.