Про УКРЛІТ.ORG

спокусник

СПОКУ́СНИК, а, ч.

1. Той, хто кого-небудь спокушає або спокусив (у 1 знач.). [Парвус:] Геть, сатано-спокуснику! Геть, кате! Се ти прийшов тортури завдавати стражденним душам! Ти призвести хочеш до зради нас! (Л. Укр., II, 1951, 475); Нищечком, навшпиньки пішов батько в атаку на спокусника [чорта]. Ціль одна — схопити ненависного за хвоста! (Ковінька, Кутя.., 1960, 7); Чомусь здалося принизливим сказати цій люб’язній людині, що не п’є. Ще подумає Масло, що він не мужчина. І він відповів спокусникові байдуже: — П’ю… по маленькій можна… (Хижняк, Невгамовна, 1961, 78).

2. Чоловік, що зваблює або звабив дівчат, жінок. Серце Полине було розбите, спаскуджена й сплюндрована душа. Спокусника свого вона.. прокляла на все життя (Смолич, Мир.., 1958, 246); У творі [«Наймичка» Т. Шевченка] підкреслено моральну стійкість Лукії, яка, ставши матір’ю-покриткою, зрозуміла до кінця огидну мораль свого спокусника (Іст. укр. літ., І, 1954, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 564.

вгору