СПОЗАРА́ННЯ, присл. Те саме, що спозара́нку. Не так уже приємно дівчині, спозарання вискочивши з вагончика, поспішати мерщій до умивальника, де вже до тебе нальопано, піниться мило (Гончар, Тронка, 1963, 258); Як дуб листочки пожовтілі Тримає на своєму гіллі Аж до травневого розмаю, Отак і я своє кохання, Зимою вбите спозарання, У серці юному тримаю (Павл., Бистрина, 1959, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 560.