СПОДІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех., розм. Учинити, зробити. — Що ти сподіяв! — говорю йому. — А що я сподіяв? Будеш вільна,— от що! (Вовчок, І, 1955, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 557.

Сподіяти, дію, єш, гл. Совершить, сдѣлать. Що ти починив, мій голубе? що ти сподіяв? МВ. (О. 1862. III. 71). Нехай і так, нехай я гріх сподіяв. К. Іов. 40.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 182.