Про УКРЛІТ.ORG

сповнений

СПО́ВНЕНИЙ1, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до спо́внити. Старий мечет, сповнений нині так густо зерном, як колись правовірними за панування турків, був чорний од чорних згадок про криваві події (Коцюб., II, 1955, 178); Пропливають, сповнені плодами, На Херсон, на Київ кораблі (Нагн., Вибр., 1957, 14); У відчинене вікно струмували синюваті потоки літньої ночі, сповнені пахощами квітів і достигаючих житів (Цюпа, Краяни, 1971, 266); Коли вони [солов’ї] тьохкають, здається, все на світі стихає і вся ніч тоді сповнена тільки солов’їним співом (Гончар, II, 1959, 245); Очі в неї сповнені були слізьми (Вовчок, VI, 1956, 241); Зал Народного дому Ользі доводилось бачити лише у парадному електричному освітленні, прикрашеним килимами,.. сповненим добірною публікою (Вільде, Сестри.., 1958, 463); Велике й людяне серце було в Миколи Щорса, сповнене ненавистю до ворогів (Скл., Легенд. начдив, 1957, 60).

2. у знач. прикм. Наповнений по вінця, заповнений до краю. Його відерце перше пробива лід у криниці, що уночі замерза, і тащив він сповнені відра під гору (Вовчок, І, 1955, 295); — Шановному гостеві перша чарка! — промовив він, передаючи сповнену чарку Вові (Вас., І, 1959, 92).

3. у знач. прикм., чого. Повний чого-небудь; у якому немає вільного місця, все зайняте чимсь. — Печера тая у їх [розбійників] сповнена золота (Вовчок, І, 1955, 307); — Восени щоб вороними кіньми їхали достатки до двора, Щоб ламалися [ломилися] з багатства скрині, Сповнені дівочого добра (Шер., Дорога.., 1957, 101); // перен. Насичений, просякнутий, переповнений чим-небудь. Чітко згадувалися слова Ніни, сповнені злоби (Донч., V, 1957, 487); Вечір був сповнений чарівної літньої краси (Шер., В партиз. загонах, 1947, 81); // перен. Який виражає яке-небудь сильне почуття, переживання і т. ін. (про очі, погляд, вираз обличчя тощо). Глибокі очі жінки були сповнені горя (Цюпа, Три явори, 1958, 22); — Його й трясцею не доб’єш! — блиснув сповненим ненависті оком Сафрон (Стельмах, II, 1962, 45); Зморшкувате сухеньке обличчя розгладилось, проясніли очі, хоч і вицвілі, але все такі ж — сповнені ніжності й доброти (Кочура, Зол. грамота, 1960, 46); Поглядом, сповненим здивування й образи, він дивився в обличчя Матюші (Шиян, Баланда, 1957, 96).

СПО́ВНЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спо́внити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 551 - 552.

вгору