СПОВИТУ́ХА, и, ж., розм. Те саме, що повиту́ха. Сім’я трохи на коржі баба сповитуха дала онукам (Барв., Опов.., 1902, 435).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 549.

Сповитуха, хи, ж. Повивальная бабка. А бабі сповитусі кладуть у домовину палицю. ЗОЮР. II. 44.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 180.