СПОВИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до сповива́ти. До Ігоря словами промовляє [Всеволод]: — Мої [коні] вже готові: Біля Курська стоять-вигра-вають, Мого слова княжого чекають! А мої куряни — Люди скрізь відомі! Під сурмами сповивані, Шоломами викохані (Мирний, V, 1955, 263); Мріють бори за борами, очерети за очеретами, в густий туман сповивані, дрімотами пов’язані, білими снігами глибоко завіяні (Вас., I, 1959, 228).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 548.