СПОБО́РНИК, а, ч., книжн. Завзятий, пристрасний захисник, прихильник кого-, чого-небудь; поборник. І вас — Споборники святої волі — Із тьми, із смрада [смраду] і з неволі Царям і людям напоказ На світ вас виведу надалі Рядами довгими в кайданах… (Шевч., II, 1963, 298); Крізь нетрі і пустині голі Вони [очі Т. Шевченка] вдивлялись вдалину, В тюрму сибірську кам’яну Споборників святої волі (Бажан, Роки, 1957, 241); // Той, хто бере участь разом із ким-небудь у якійсь важливій справі; соратник. Пройти перед січовиками парадом спало Богданові Хмельницькому на думку в останню хвилину. Було це несподіванкою для всіх його споборників (Панч, Гомон. Україна, 1954, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 546.