СПЛЮХ, а, ч.
1. розм. Чоловік, який любить спати, багато спить. Небавом захотілося Демидову спати. Лужицький висміяв його, що такий сплюх (Мак., Вибр., 1954, 61); Солодко позіхає парубок.— Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (Стельмах, І, 1962, 99).
2. діал. Заєць.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 544.