СПЛЮНДРО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до сплюндрува́ти. [Гарісчандра:] Міста, і села, Й палати їх [князів] понищені, маєтки Сплюндровані (Фр., X, 1954, 416); Воно [місто] було далеке вже від нього, сплюндроване і понівечене ворогом (Рибак, Час.., 1960, 47); [Ніна:] Я теж від себе геть думки жену Про рідний край, сплюндрований ордою (Дмит., Драм. тв., 1958, 38); І зараз, читаючи безсмертні рядки «Слова», ми ніби бачимо, як виступають на захист сплюндрованої лихими напасниками землі руські полки (Цюпа, Україна.., 1960, 15); // у знач. прикм. Біля стін сплюндрованого будинку лежали трупи людей, у яких ще так недавно пристрасно билися серця (Скл., Карпати, II, 1954, 234); // сплюндро́вано, безос. присудк. сл. То сяк, то так прийшли [Марія і Йосип] додому. Бодай не довелось нікому Узріть такеє.. Отой гайочок! І не знать, Де він кохався. І хатина, Все, все сплюндровано. В руїні їм довелося ночувать (Шевч., II, 1963, 366); — Сіноп спалено і сплюндровано (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14).

2. у знач. прикм. Який зазнав руйнування, нищення, грабування, спустошення. На краю спустошеного села, сплюндрованого і безлюдного, стоїть мініатюрна церковця без хреста і без дзвонів (Вас., II, 1959, 23); Це була сплюндрована й споганена земля,— ніщо на ній не росло, не родило і не живилось (Смолич, Мир.., 1958, 155); Криваве перехрестя, трагічне поле битви, сплюндрований край! Звідси ти ще рідніший синовньому серцю (Гончар, III, 1959, 10).

3. у знач. прикм. Який зазнав катування. В Клішківцях біля жандармського поста лежали під тином постріляні. Без кожухів і чобіт, пограбовані й сплюндровані (Літ. Укр., 20.VІ 1967, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 543.