СПЛЮВА́ННЯ, я, с., діал. Дія за знач. сплюва́ти. — Тю, тю, дурний! — загукали деякі розумніші звірі. — Гадає, що як сам любить мід, то вже і кождий інший готов за мід продати і душу і сумління.. Вуйко [Ведмідь], почувши ті вигадки та сплювання, засоромився дуже і, бурчачи щось собі під ніс про брак смаку у тих глупих звірів, заліз у кут (Фр., IV, 1950, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 543.