СПЛУ́ТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до сплу́тати. Дна у всюдихода не було… Замість мотора — наші ноги й руки. Ми йшли вперед і такечки рухали машину.. Було дуже цікаво, бо уявлялось, що мчимо ми на розвідку в аеротанку. Мчали.. дуже повільно, наче ноги наші були сплутані (Донч., V, 1957, 189); // у знач. прикм. Він знов безтямно, безумно почав битися, шарпатися ногами, звиватися, мов уж, усім своїм сплутаним тілом (Хотк., І, 1966, 115).

2. у знач. прикм. Безладно переплетений, переплутаний. За ворітьми стоїть високий і худий чоловік без шапки і босий. Ноги його брудні і волосся сиве та сплутане (Смолич, II, 1958, 12); Звернули [мати й син] з стежки, обминули кущі із сплутаним тонким гіллям (Коп., Лейтенанти, 1947, 46); На полі вітер зовсім здичавів. Налітав сплутаним клубком, забивав дух (Стельмах, II, 1962, 383); Варвара бачила перед собою.. сплутані стебла пшениці, вдавлене в землю колосся (Перв., Дикий мед, 1963, 438).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 543.