СПЛОМЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., поет. Раптом яскраво заблищати, засвітитися. І сталось дивне диво: всміхнулися поблідлії уста, погаслі очі спломеніли живо (Л. Укр., І, 1951, 240); // Швидко і сильно почервоніти (від хвилювання, ніяковості, радості і т. ін.); спалахнути. Вутанька спломеніла, наче жаром обсипана (Гончар, II, 1959, 169).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 542.