СПЛИВА́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до сплива́ти. Батько думав про свого Овер’яшка, дивився на спливаючу кригу (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 66); Впоперек сідла поперед себе тримав [Коснятин] оленя, спливаючого кров’ю (Загреб., Диво, 1968, 241).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 540.