СПЛЕ́СКУВАТИ і СПЛІ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., СПЛЕСНУ́ТИ, ну́, не́ш і рідко СПЛЕСКА́ТИ, сплещу́, спле́щеш, док.
1. неперех. Рухаючись, видавати плескіт (у 1 знач.) (про річку, хвилю і т. ін.). Сплескує світанком .. річка (Тер., Ужинок, 1946, 176); Ледве чутний сплескує Дунай (Ющ., Люди.., 1959, 176); Аж ось рожева барва зникла, повіяв раптовий вітер, хвиля сплеснула голосніше (Л. Укр., III, 1952, 608); На озеречці залопотів крилами крижень, сплеснула вода і така тиша-тиша (Стельмах, І, 1962, 401); // безос. Андрій натрапив на шматок руди, розмахнувся і кинув його в темний простір перед собою. Трохи згодом десь далеко сплеснуло: на споді кар’єру була вода (Гур., Наша молодість, 1949, 395); * Образно. Коні трусили дрібною ристю, на возах сиділо повно людей, і то з-поміж них сплескував спів (Смолич, Мир.., 1958, 191); Сів [Іван] під стіною жита.. Тут було затишно, вітер сплескував над головою, поскубуючи чуб (Гуц., З горіха.., 1967, 103); // Б’ючи по воді, піднімаючи хвилю, створювати плескіт (про риб, птахів і т. ін.). Рясними хвильками мерехтіла ріка, на поверхні якої розпливалися кола в місцях, де сплескувала риба (Грим., Незакінч. роман, 1962, 213); Ні листочок не шелесне, Ані рибонька не сплесне (Бичко, Вогнище, 1959, 112); * Образно. Хто так любить життя і весну щирим серцем своїм молодим, коли місяць від щастя сплесне в водах неба веслом золотим? (Гонч., Вибр., 1959, 44); // перен. Раптом виникати, поширюватися (про звуки). Короткий посвист сплеснув раптом з-під дерев (Смолич, II, 1958, 88); Надривний голос сплеснув неждано високим «ой» і зразу ж обірвався (Стельмах, II, 1962, 200); Сплеснув притишений сміх дівочий серед голубої сутіні (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 120); Незабаром у третьому купе сплеснула легкокрила пісня (Минко, Повна чаша, 1950, 171).
2. неперех. Утворювати звуки, махаючи, ударяючи крильми (про птахів). Розвіялися тучі, сплеснув крильми осінній птах (Мур., О. Горбань, 1938, 55); * Образно. Весна прийшла, на синьому Дунаю Сплескала лебединими крильми (Фр., XI, 1952, 247); // Стискаючи повітря і ударяючись об щось, утворювати звуки (про крила). В курнику знову налякано сплескують дужі крила, й різкий, задерикуватий голос птиці ще раз крає сонну тишу (Бабляк, Літопис.., 1961, 4); Барвисті крила Широким помахом угору здійнялись І сплеснули… (Л. Укр., I, 1951, 134).
3. неперех. Ударяючи чим-небудь об щось, видавати характерні звуки плескоту, ляскоту і т. ін. Великий, головатий.. бичок [риба] сердито сплескував хвостом, плигав на дні баркаса (Збан., Мор. чайка, 1959, 67); Натовп сплеснув тисячами працьовитих рук (Епік, Тв., 1958, 349).
Спле́скувати (сплі́скувати, сплесну́ти) рука́ми у (в) доло́ні, доло́нями, у (в) доло́шки і т. ін.) — звівши руки, ударяти злегка в долоні, перев. під впливом якогось сильного почуття або з метою привернення уваги до себе. Івась узявся у боки і пішов викрутом по хаті.. Як та дзига, крутився він на одному місці, пристукував ногами, сплескував руками (Мирний, І, 1954, 201); [Мартіан:] Що сталося? [Ардент:] Я статую розбив. (Мартіан сплескує руками) (Л. Укр., III, 1952, 316); — Ой боже ж мій! — сплескувала руками Федора. — Яка ж ти стала… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 279); Під повіткою лежала здута, мов гора, руда корова, на неї.. падала, вилася, в землю билася розчіпчена, розхристана Гапа; дві-три сусіди й собі вигукували, божкали, спліскували у долоні (Дн. Чайка, Тв., 1960, 70); Як сплесне Чайчиха руками, як заплаче! — Господи милий! За що моєму дитяті щастя нема! (Вовчок, І, 1955, 219); Трохи не посварилися — кому ким бути, бо всі хотіли бути «гидким каченям». Та бабуся тричі сплеснула в долоні, і всі замовкли (Ів., Таємниця, 1959, 27); Павло махнув байдуже рукою, а тоді сплеснув раптом долонями, мов щось згадав, і голосно засміявся (Кучер, Прощай.., 1957, 4); Перебирав-перебирав [сотник], думав-думав… далі як сплесне у долошки, як загомонить сам собі у хаті (Кв.-Осн., II, 1956, 153).
4. перех. Викидати назовні, наверх те, що легше за воду, яка плеще, вирує. * Образно. Натовп клекоче, як казан з окропом, сплескує гаряче шумовиння сміху (Вол., Самоцвіти, 1952, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 537.